Наукова доповідь на тему: «Позиціювання суб’єкта  в англомовному дискурсі ризику» (доповідач – доцент кафедри  англійської філології Ущина Валентина Антонівна) під час засідання вченої ради 25 травня 2017 року:

"Шановний пане ректоре, шановні члени вченої ради та всі присутні!

Дозвольте запропонувати Вашій увазі дослідження, присвячене вивченню позиціювання суб’єкта в сучасному англомовному дискурсі ризику.

Нам поталанило жити в період великих парадигмальних трансформацій – коли на зміну одному світогляду приходить інший, коли переосмислюються наукові епістеми і все частіше усвідомлюється необхідність урахування загального  екологізму буття людства.

Однією з ключових проблем сучасного постіндустріального суспільства є численні ризики, природні або створені людською цивілізацією. Залишаючись у фокусі уваги гуманітарних дисциплін, людина починає все більше цікавити дослідників саме як агент і рушійна сила цих ризиків і пов’язаних із ними цивілізаційних змін.

Наша робота  ґрунтується на поєднанні двох дослідницьких фокусів: (1) позиціювання англомовного суб’єкта, тобто його ідентифікація у процесі само- і світоосягнення в дискурсі та за допомогою дискурсу і (2) ризику як однієї з передумов побутування людини у постмодерному світі.

Теоретичним підгрунтям дисертації стала соціокогнітивна дискурсологія – нова дисципліна, підвалини  якої окреслюються  у цій роботі. У межах соціокогнітивної дискурсології уможливлюється дослідження мікро- і макроструктур дискурсу, індивідуального та соціального рівнів дискурсивної взаємодії суб’єктів у статиці та динаміці.

Позиція суб’єкта дискурсивної діяльності або станс – це  ситуативно-залежне дискурсне утворення, що має суб’єктно-міжсуб’єктний характер, і актуалізується в дискурсі за допомогою відповідних стансовиражальних та стансоконструювальних мовно-семіотичних ресурсів. Станс стає результатом процесу позиціювання – комплексної дії, яка виконується суб’єктом для формування і маніфестації свого ставлення до предмета мовлення, інших суб’єктів і власних висловлених пропозицій з урахуванням релевантних когнітивних, прагматичних та соціальних параметрів ситуації.

Уперше вжитий у вітчизняній лінгвістиці О.І. Морозовою, до наукового обігу термін «станс» був уведений у 1989 році піонерами у вивченні цього явища британцем Дугласом Байбером і америкнцем Едвардом  Фінеганом.

Відомий дослідник стансу Джон Дю Буа, поряд з Майклом Лемпертом, Скоттом Кіслінгом та Елізою Карккаінен першими звернули увагу на інгерентну інтеракційність позиціювання, що, безперечно, відкрило нові перспективи у наукових пошуках, вимагаючи нових підходів до свого вивчення.

Сформувавшись на основі таких категорій як модальність, евіденційність, оцінка, емоційність, афект, опора, перспектива станс стає поняттям, завдяки якому уможливлюється узагальнений аналіз дискурсивних процесів у діапазоні від прагматики індивідуальної когніції до прагматики соціальної комунікації.

Станси вибудовуються в дискурсі за допомогою комплексу мовних (лексичних, синтаксичних, стилістичних) та позамовних (вчинків, жестів, мови тіла, одягу і т. ін. ) засобів. У процесі позиціювання суб’єкти постійно трансформують свої позиції, узгоджуючи, підлаштовуючи, змінюючи, або відстоюючи їх в інтеракції один з одним.

Отже, дискурсивне позиціювання характеризується динамічністю, інтеракційністю та мозаїчною композиційністю.

У структурі позиції суб’єкта дискурсивної діяльності виокремлено два нерозривно пов’язані компоненти – епістемічний і афективний. Епістемічний складник стансу містить інформацію про походження знань мовця щодо предмета мовлення (евіденційність) та суб’єктивну рефлексію, що ґрунтується на поточних параметрах ситуативного контексту (модальність).

Афективний складник стансу стосується емоцій, почуттів, оцінок і ставлення суб’єкта до предмета мовлення та інших суб’єктів і реалізується в мовленні за допомогою різноманітних мовних ресурсів оцінної та емотивної експресії.

Охоплюючи всі дискурсивні практики, до яких задіяний суб’єкт дискурсивної діяльності, станс не існує поза контекстом, яким у нашій роботі обрано англомовний дискурс ризику. Під дискурсом ризику розуміється ситуативно зумовлена розумово-комунікативн взаємодія суб’єктів у ситуації ризику і поза її межами, котра здійснюється за посередництва природної мови і предметом якої є різноманітні аспекти ситуації ризику.

Гіпотеза дослідження ґрунтується на тому припущенні, що позиція суб’єкта дискурсивної діяльності в ситуації ризику виявляється як процес і/або результат прийняття ним відповідного рішення стосовно ризику під час мовленнєвої взаємодії з іншими учасниками цієї ситуації. Вербальна організація позиціювання комунікантів у дискурсі ризику визначається просторово-часовими умовами їх участі у ньому, чим зумовлено розмежування дискурсу ризику на комунікативну та метакомунікативну ситуації.

Комунікативна ситуація ризику розглядається як мікроконтекстне середовище формування суб’єктної позиції in situ (від лат. тут і зараз), у той час як метакомунікативна ситуація є макросоціальним контекстом маніфестації вже сформованої позиції в умовах ex situ (від лат. за межами, поза місцем). Відповідно станс розглядається як індивідуально-соціальний інтерфейс, що пов’язує мікро- і макросоціальні процеси смислотсоврення, а також мікро- і макроструктури дискурсу ризику.

Задля перевірки висунутої гіпотези було сформовано корпус матеріалу дослідження, отриманого з різних автентичних джерел, серед яких лексикографічні джерела, корпуси і фрагменти художнього літературного, кіно- та медіа-дискурсу.

Комплексна методика дослідження поєднує репрезентаційний і діяльнісний підходи до аналізу дискурсу, що дозволяє розглядати останній одночасно як процес і результат дискурсивної діяльності людини.

На першому етапі дослідження для з’ясування  конститутивних ознак дискурсу ризику побудовано його когнітивну модель, представлену взаємозв’язаними інформаційними вузлами, кожен з яких може активувати реакцію мовця. Дискурс ризику відтворено у вигляді ієрархії різнорівневих (прототипної, фреймової і сценарної) лінгвокогнітивних моделей предметної, комунікативної та метакомунікативної ситуацій ризику.

Дискурсивна модель стансу, що базується на трикутнику стансу Дж. Дю Буа, уможливлює урахування як суб’єктності, так і міжсуб’єктності позиціювання.

Під час позиціювання, згідно з трикутником стансу, суб’єкти виконують кілька одночасних дій: 1) концептуалізують ситуативні умови, у яких відбувається дискурсивна взаємодія; 2) оцінюють об’єкт позиціювання; 3) визначають власну позицію стосовно об’єкта оцінювання; 4) ідентифікують соціальні статуси всіх учасників інтеракції  та 5) узгоджують власну позицію стосовно об’єкта оцінювання з позиціями співрозмовників. Наприклад:

Станси учасників наведеної мовленнєвої взаємодії стосовно ризику протилежні: S₂ виступає "за" ризик, а S₁ – "проти".

Негативна оцінка ризику експліцитно виражена суб’єктом S₁ у позиціювальному висловленні "Well, I still think it’s risky" за допомогою прямої номінації ризику it’s risky, епістемічного дієслова think, підсиленого часткою still (I still think), і повтором прикметника risky з десигнатором ступеня ризику в парцеляті "Very risky". Афективний аспект оцінки марковано за допомогою невербальних сигналів в авторських ремарках: scoffs, shakes her head.

Натомість S₂ висловлює свою позицію щодо ризику, цитуючи китайське прислів’я: "Людина не може відмовитись від їжі через те, що існує ризик вдавитися" (One cannot refuse to eat simply because there is a risk of being choked), чим не лише імплікує власний станс, а й демонструє той факт, що вона цілком усвідомлює існування ризику, але ймовірний ЗДОБУТОК, на її думку, переважує можливі ВТРАТИ.

Паралельно з оцінюванням і вибором позиції реалізуються дії узгодження позицій за допомогою дискурсивних маркерів well, of course і питальних речень.

На другому етапі дослідження розглядається динаміка позиціювання суб’єкта дискурсивної діяльності в комунікативній ситуації ризику з акцентом на його лінгвокогнітивних та прагмаінтеракційних аспектах.

Лінгвокогнітивна специфіка епістемічного позиціювання в КСР пов’язана з її гіпотетичністю, вияви якої стосовно можливого розвитку ситуації ризику реконструйовані за допомогою методики аналізу розгортання ментальних просторів (G. Fauconnier).

За мовленнєвою реакцією суб’єктів на ситуацію ризику виокремлено типи їх ідентичностей  («схильний до ризику», «гравець», «герой», «обережний», «боягуз», «поміркований», «раціональний» та ін.).

За способом взаємодії мовця з партнером ідентифіковано консонантні й дисонантні типи інтеракції суб’єктів у комунікативній ситуації ризику.

Вираження консонантних суб’єктних позицій засобами мови ґрунтується на схожих епістемічних і афективних оцінках ситуації. Приклад такої взаємодії ви можете побачити на слайді

Оформлення дисонантних позицій, натомість, репрезентує розбіжні оцінки, відмінні погляди і протилежні уподобання суб’єктів дискурсивної взаємодії. Приклад на слайді.

Дисонантне позиціювання ґрунтується на відмінних епістемічнихта афективних оцінках, які суб’єкти намагаються узгодити в інтеракції, трансформуючи і модифікуючи, таким чином, позиції один одного.

Залежно від стансу мовця, ним обираються інтеракційні дискурсивні механізми, що сприяють узгодженню позицій комунікантів: рециркуляція, зворотний зв’язок, індексальне залучення та емоційний резонанс.

На третьому етапі дослідження розглянуто специфіку позиціювання суб’єктів дискурсивної діяльності в метакомунікативній  ситуації ризику. Специфіка позиціювання учасників МСР полягає в тому, що вони обирають власні суб’єктні позиції не безпосередньо в ситуації, коли приймається рішення щодо ризику, а за її межами, лише повідомляючи про вже сформований станс.

В опосередкованій засобами масової інформації дискурсивній взаємодії в межах цієї ситуації відбувається перехід від особистого "Я" окремих індивідів до колективного "Я" соціальних суб’єктів, які, завдяки репрезентації своїх позицій у текстах, доступних широкій аудиторії читачів, конструюють відповідні колективні ідентичності – експерта, медіатора і дилетанта.

Маніфестуючи позиції СДД в опублікованій у ЗМІ персональній розповіді, мовець вибудовує ідентичність дилетанта (неспеціаліста, не експерта). Дискурсивна суб’єктність персональної розповіді передбачає експліцитну авторську самоідентифікацію, і тому в цьому типі тексту позиціювання суб’єктивне й емоційне, а отже, має переважно афективний характер (приклад 5 див. на стор. 19  буклета)

У дискурсі експертів особливого значення набуває епістемічний компонент позиції СДД. Замість емоцій, на передній план виходять знання і компетентність автора публікації – спеціаліста у своїй сфері, якими він хоче поділитися зі своїми читачами (приклад 7 на стор. 19 в буклеті)

Журналісти у своїх проблемних статтях про ризики конструюють ідентичності медіаторів. Репрезентуючи власні позиції, вони виконують властиву їм суспільну функцію: слугують сполучною ланкою між експертами (політиками, науковцями, можновладцями) і дилетантами (аудиторією пересічних громадян), стаючи відповідно агентами й інструментами соціального семіозису (приклад 6 в буклеті). 

Ступінь суб’єктивізації позиціювання визначає інтенсивність емоційної напруги вербальної репрезентації позиції СДД – афективного позиціювання, що актуалізується в МСР як емфатичний або, навпаки, безликий станс. 

Водночас рівень знань та їх достовірність впливають на характер епістемічного позиціювання – у вигляді стансів упевненості, котрі реалізуються шляхом вираження модальності достовірного знання і прямої (досвідної) евіденційності, та позицій невпевненості, мовне втілення яких ґрунтується на модальності проблематичного знання і непрямій – репортивній, інференційній та/ або уявній евіденційності. 

Мовне оформлення афективного й епістемічного компонентів у складі позицій СДД покладено в основу комунікативних стратегій позиціювання, що використовуються суб’єктами в метакомунікативній ситуації ризику. 

У реалізації стратегій суб’єкта-дилетанта переважає афективний компонентт стансу. Натомість, стратегії експертів позбавлені емоційності і ґрунтуються на епістемічному позиціюванні. У стратегіях, що використовуються в дискурсі ризику медіаторами, тобто журналістами, які слугують посередниками між експертами і дилетантами, репрезентація афективного й епістемічного ґрадієнтів має збалансований характер. 

Позиціювальні стратегії не просто використовуються згаданими суб’єктами в МСР для маніфестації своїх позицій стосовно ризику, а лежать в основі процесу соціального семіозису – творення спільних значень і цінностей суб’єктами суспільства ризику.  

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!"