Сучасна українська композиторська школа –
це об'єднання професійних митців-композиторів, тобто це члени Національної
спілки композиторів України. На даний час у лавах НСКУ перебуває 454 члени (286
композиторів та 168 музикознавців).
Про значний внесок членів спілки
композиторів у розвиток національної культури свідчить той факт, що серед
членів НСКУ – 2 Герої України, 22 народних артисти України, 66 Заслужених
діячів мистецтв України, 15 лауреатів Національної премії України імені Т.Г.
Шевченка, 5 академіків та 6 членів-кореспондентів Академії мистецтв України, 36
докторів наук, 63 професори. Творчість багатьох із них – справжнє національне
надбання, інтелектуальна та духовна скарбниця українського народу.
34 члени нашої організації постійно проживають за кордоном. Увагу
закордонних продюсерів насамперед
викликають найвідоміші, ті, кого
ми справедливо вважаємо "славою нації"; у музичній сфері України це 3
особи. Не применшуючи музичні досягнення
України, ми свідомі того, що за кордоном
сьогодні добре знають лише окремі постаті українських композиторів, зокрема
Валентина Сильвестрова, Мирослава Скорика, Євгена Станковича.
Зрештою, використання української музики в Європі має 3-4 виміри, це зокрема:
-
попит на найвищий рівень професіоналізму;
-
запити діаспори;
-
культурний обмін ( в т.ч. і між творчими
спілками, так і між вишами;
-
особисті зв’язки.
Погодьтесь, певну країну ми пізнаємо за видатними
діячами науки, культури, мистецтва.
Наприклад, Італія епохи Відродження у
нас асоціюється з Леонардо да Вінчі,
Рафаелем, Мікеланджело, Італія ХІХ ст. –
з музикою Верді, Россіні. Зрештою,
культура нації визначає місце країни у цивілізації. І на сьогодні
імена В. Сильвестрова та Є.
Станковича формують світовий імідж України.
Валентин Сильвестров – чи не найвідоміший у світі український
композитор, лауреат Міжнародної премії ім. С. Кусевицького (Вашингтон,
США, 1967), Міжнародного конкурсу композиторів "Gaudeamus"
(Нідерланди, 1970), Державної премії
України ім. Т. Шевченка (1995), Народний артист України (1989). Нагороджений
Орденом України "За Заслуги" ІІІ ступеня (1997). Його твори звучать
постійно в усіх найвишуканіших концертних залах світу у виконанні найкращих
європейських колективів. Йому замовляють твори найвідоміші
виконавці, організатори найпрестижніших фестивалів, у нього довічні контракти з
видавництвами. Зокрема, такою стала світова прем'єра симфонії для фортепіано і оркестру
"Метамузика" на замовлення Берлінського фестивалю "Музичне
Бієнале" у виконанні Берлінського радіосимфонічного оркестру під орудою
іспанського диригента Артуро Тамайо.
Часто говорять, що його музика не для публіки.
За словами маестро, він творить документ часу. Останнім часом митець звертається до вокальної, зокрема, хорової
музики. Його твердження:
уся хороша поезія –
це як метелик, що здіймається з вуст, а потім його «розпинають» на папері. Так
от, на мою думку, музика – це те, що того метелика знову вивільняє. Тоді слова
знову співають. І якщо все правильно зроблено, а не придумано, це спрацьовує.
Ще один відомий український
композитор – Герой України Є.Ф. Станкович. На Заході вважають, що його музика –
"занадто українська", а в нашій країні можна почути, що він неукраїнський. У музиці Євгена Станковича
зійшлися всі сторони світу: урбаністична заклопотаність Заходу і
пронизливо-поетичний настрій самозаглиблення Сходу (немов читаєш японські танку
і хоку), сувора споглядальність сніжно-льодистих просторів і гаряча, колоритна
пристрасть іронічно-веселого півдня. Музика Станковича близька і зрозуміла та
знаходить свого слухача у
США, Канаді, Німеччині, Франції, Польщі, Іспанії, Китаї, Філіппінах...
У творчих пошуках українських композиторів середнього покоління зазвичай отримуємо
зворотний процес: спочатку потрібно стати відомим за кордоном, а потім, можливо, і на батьківщині. На сучасному етапі творчі
зв’язки окремих наших композиторів із зарубіжними колегами й досі лишаються справою насамперед яскравих приватних
ініціатив та грунтуються поки що на особистих контактах та
індивідуальних зацікавленнях… На підтвердження цієї тези достатньо лише
перелічити недавні музичні події у США, Голландії, Німеччині та Австрії, під
час яких виконувалися різножанрові твори українського композитора Олександра
Щетинського. «Чотири події протягом короткого часу — це випадковий збіг, –
розповідає сам композитор. – Дуже багато речей у нашому житті залежать від
випадку, керувати яким неможливо. Хоча кажуть, що в глобальному, космічному вимірі випадковостей
не буває...».
Дещо про О. Щетинського. У 1983 закінчив композиторський
факультет Харківського інституту мистецтв.
Закінчив курси комп'ютерної музики у Краківській музичній академії
(1991). В 1992 брав участь у композиторських майстер-класах П. Рудерса та Е. Дєнісова, а також відвідував майстерню
ударника Ґ. Серенсена в Данії. Від 1995 року – на творчій роботі. Лауреат шести
міжнародних композиторських нагород: головна і спеціальна премії конкурсу ім.
К. Сероцкого, Польща, 1990; перша премія конкурсу духовної музики (Фрібур,
Швейцарія, 1991); друга премія конкурсу ім. В. Лютославского (Польща, 1995);
друга премія конкурсу ім. А. Дютійо (Франція, 1996); третя премія конкурсу ім.
Ґ. Малєра (Австрія, 1998); російська національна театральна премія "Золота
маска" (Москва, 2000).
Нещодавно
у творчій біографії Олександра Щетинського відбулися, як я зазначав, чотири
визначні події: концерт «Олександр Щетинський і нові українці» в Українському
інституті Америки (Нью-Йорк), виконання реквієму з Гарлемським студентським
хором (Голландія), прем’єра фортепіанного концерту в Майнці та постановка опери
«Перерваний лист» за творами та біографією Тараса Шевченка у Відні, у
знаменитому концертному комплексі Wiener Konzerthaus. Про рівень цих концертів можна судити зі слів О.
Щетинського: «Для композитора працювати з
оркестрами та окремими виконавцями такого рівня – велика честь. Це колективи з потужним
шляхетним звуком, злагодженим та
відрегульованим балансом, з ідеальним
внутрішнім відчуттям ансамблю. Їхня точність у відтворенні нотного тексту межує
з фантастикою, хоча це є нормою для виконавців такого класу. Це фахівці
найвищого гатунку, для них не існує
поняття «незручно», «важко» або «неможливо» – цих слів у їхньому лексиконі
просто немає. Наші
ж виконавці зосереджені на музиці
попередніх епох і щиро вважають, що Баха і Чайковського їм ще вистачить на
100-200 років».
Деякі особисті враження.
Я був гостем фестивалю "Варшавська осінь", і для нас було повчальним
ознайомитися зі специфікою діяльності надзвичайно потужної Польської спілки
композиторів. Загальна сума річного державного фінансування їхніх фестивальних
заходів становить 2 млн доларів. При цьому 30 – 40% цієї суми заплановано
заздалегідь у держбюджеті, а близько 60% покривають місцеві бюджети.
Вражаючим є факт, що офіційним спонсором всесвітньо
відомого вагнерівського фестивалю в Байройті (Німеччина) виступив автомобільний
концерн «AUDI», зрештою, як і те, що цьогорічне відкриття форуму відбулося за
участю канцлера Німеччини Ангели Меркель.
Значний
внесок у пропаганду сучасної української музики, творчості сучасних композиторів
відіграють наші виконавці – це і зарубіжні гастролі, і міжнародні конкурси, які вимагають включення до програми виступу
творів композиторів країни, яку представляє виконавець, – таке звернення до
композиторів досить часто викликає і
наступнузацікавленість у співпраці з композитором (так оргкомітет Паризького конкурсу скрипалів ще в далекому 1964 році замовив обов'язковий
твір ще маловідомому на той час М.
Скорику – так була створена Соната №1 для скрипки та фортепіано).
Рівень української композиторської школи засвідчують
і постійні запрошення до роботи в журі конкурсів (Леся Дичко, Рунчак,
Щербаков...). І звичайно, а можливо, і понад усе, їх цікавить молодь.
Зацікавленість у творчому потенціалі,
прагнення довести, що сучасна культура і мистецтво певної країни на рівні
світових стандартів, передових
технологій, заставляє іноземних продюсерів цікавитись молоддю зі зрозумілих причин – це,
практично, війна за майбутнє…
Зовсім нещодавно
питання стояло – авангард і тільки... Якщо композитор не
авангардист, на Заході він нікому не цікавий. На цьому зосереджено навчання у
більшості європейських музичних
академій, – сучасний світ вимагає сучасного мислення, сприйняття, звучання.
Сьогодні бачення стало більш стриманим – будь-яке нестандартне мислення, бачення,
новітні форми, засоби зацікавлюють шукачів нових імен та викликають бажання
зробити цих непересічних творців
надбанням своєї культури. Цікавими є роздуми з цього приводу Володимира
Тарнопольського (Дніпропетровськ), нині професора композиції Московської консерваторії: «Наша молодь
надзвичайно мотивована. Таких молодих людей не зустрінеш у жодній країні
світу.. Студент консерваторії в Німеччині і наш студент
– абсолютно різні речі та мотивації. І пояснюється це просто. На Заході ти народився – і якщо немає війн
та революцій, ти автоматично – особистість. У нас народився, ти – нуль,
ніхто... Якщо попливеш по інерції, тебе зітруть жорна дикого суспільства. Та
хто в цьому хаосі і виживає та пробивається, стає сильним, справжнім – людиною
і митцем...».
І все ж, щодо
молоді... Перш за все – програми післяконсерваторського удосконалення, такі
як Gaude Polonia,
літні курси для молодих композиторів у м. Казимеж Дольни (Польща), де читали
і читають лекції композитори з світовими
іменами (Вітольд Лютославський, Кшиштоф Пендерецький, Богуслав Шеффер), курси
компютерної музики у Краківській музичній академії. Такі ж курси приймають
наших студентів у Голландії та Данії. Випускники продовжують навчання у
Мюнхенській Хохшуле музики і театру, особливою популярністю, завдячуючи статусу
центру європейського авангардизму, користується Музична академія м. Кельн.
Українським
випускникам композиторських факультетів були присуджені стипендії
та гранти для творчих перебувань: Шраян-стипендія (Німеччина); грант Експериментальної електронної студії
Південно-Східного радіо Німеччини від Фундації Гайнріха Штробеля
(Фрайбурґ,); стипендія Міністерства
науки і мистецтв Баден-Вюртемберґ (Баден-Баден, Німеччина). Ті, про кого я
говоритиму далі, вже не такі й молоді, але пройшли іноземний вишкіл та
повернулись на Україну. Це киянка Вікторія Польова, лауреат конкурсу «Сферичної
музики Spherical Music» (США, 2008). Твори В.Польової виконуються на фестивалях
сучасної музики Швеції, Фінляндії,
Швейцарії, Італії, Франції, Польщі, ОАЕ, США, Перу, Чилі. Серед виконавців:
Московський ансамбль сучасної музики (Росія), «Atros-trio», «Аvalon-trio»,
«Zurich’ Ensemble of New Music» (Швейцарія), ансамбль «Accroche note»
(Франція). Нещодавно скрипаль Гідон
Кремер включив її композицію «Теплий вітер» до концертного циклу «Sempre
Primavera». У виконанні Гідона Кремера і
камерного оркестру «Кремерата Балтика» цей твір прозвучав у концертних залах
Парижа, Відня, Берліна, Дрездена, Мадрида, Валенсії, Шанхаю, Сеула, Сінгапуру,
Сан-Франциско.
Одеса – це центр
української авангардної музики сьогодення, з яскравим міжнародним фестивалем
"Два дні – дві ночі". К. Цепколенко –директор фестивалю. К.
Цепколенко брала участь у численних міжнародних форумах та фестивалях у
багатьох країнах світу (Австрія, Бельгія, Голландія, Китай, Молдова, Монголія,
Німеччина, Росія, Румунія, США, Татарстан, Фінляндія, Франція, Швейцарія,
Швеція, Японія, та інші), де виконувались її твори. Як Президент та головний
делеґат Української секції ISCM вона бере участь у Ґенеральних асамблеях
"World Music Days" починаючи з 1998 року. Лауреатка міжнародних композиторських конкурсів у
Німеччині (1983) і Франції (1990, 1993). Вона вигравала ґранти як на творчі
резиденції, так і для реалізації проектів у сфері культури від фондів. Брала
участь у тритижневій Європейській літній академії з культури та менеджменту
(Зальцбург, 1999).
Інший представник Одеської музичної академії –Юлія
Гомельська. У 1995–1996 рр. реалізувала ґрант для післядипломного навчання у
Ґілдхольській школі музики та драми (Лондон, Велика Британія). Отримала ступінь
з відзнакою мaйстра музики за фахом "композиція" під керівництвом
проф. Роберта Сакстона (ступінь затверджено Міським університетом Лондону). Під
час навчання отримала шість композиторських премій, включно із Премією ім. В.
Лютославського, а два з написаних нею творів були видані цим навчальним
закладом як обов'язковий матеріал для виконання на вступних іспитах. 1997 року
виграла ґрант для докторату з композиції в університеті Суссекса (Велика
Британія). Брала участь у багатьох міжнародних фестивалях в Україні, Росії,
Молдові, Вірменії, Швейцарії, Німеччині, Бельгії, Люксембурзі та Великій
Британії, у тому числі в Міжнародному фестивалі сучасного мистецтва "Два
дні й дві ночі нової музики" (Одеса, Україна, щорічно з 1997 року) та
"Днях світової музики" Міжнародного товариства сучасної музики/ISCM
(2000, 2002). Має записи на ВВС Radio 3 та New European Radio.
Наймолодше
покоління композиторів представляє Любава Сидоренко (1979) – представниця львівської школи.
Стипендіат фундації «Ernst von Siemens Musikstif
tung» (м.Мюнхен, Німеччина).У 2004 році швейцарське видавництво «Sordino»
уклало з Любавою Сидоренко контракт на видання камерних творів. Її твори (в найширшому спектрі жанрів
– від симфонічної, камерної до електронної музики) записано на 4-х
компакт-дисках, увійшли до фондових записів українського, польського та
німецького радіо і телебачення, з успіхом виконуються в багатьох країнах світу
провідними українськими та зарубіжними музикантами та колективами. За останні кілька років яскраво
заявила про себе оригінальними та самобутніми прем'єрами, серед яких
найважливішими є студійне виконання та запис симфонії «Ab initio» на замовлення
баварського радіо Bayerischer Rundfunk оркестром Bamberger Symphoniker (м.
Ляйпціг, Німеччина), а також прем'єрні виконання на таких знаних у цілому світі
фестивалях, як: «Варшавська осінь»-2007 (м. Варшава, Польщ), «Оксамитна
куртина»-2006 (м. Мюнхен, Німеччина), «Трибуна сучасних жінок-композиторів-2007»
(м. Кьольн, Німеччина), «КиївМузикФест» та «Прем'єри сезону» (м. Київ),
«Контрасти» (м. Львів), «Два дні і дві ночі» (м. Одеса) тощо, запис та прем'єра
твору «Oktagon» для октету віолончелей варшавською групою «Cellonet»
(мистецький керівник – Анджей Бауер) під час «XII Radziejowickich spotkan» (м.
Раджєйовіци, Польща), «Chamber music» для польського молодіжного камерного
оркестру «Sinfonia Iuventus» (м. Варшава, Польща).
І все ж постає питання: що має робити український композитор, автор
сучасної академічної музики, задля співпраці із західними колективами? О.
Щетинський у своїх роздумах каже: «Рецепт у мене лише один – треба більше
працювати над собою, займатися своєю освітою, своїм мистецьким, культурним та
інтелектуальним рівнем. Треба бути максималістом – передусім відносно себе, тобто бути достатньо
самокритичним. Тоді з’явиться шанс на успіх, хоча й без жодних гарантій.
Моменти визнання неможливо прорахувати, але їх можна і треба готувати.
Композитор повинен мати у своєму портфелі партитури відповідної якості, що їх
він готовий викласти на стіл. Без цього нема про що й говорити».
